П'ятниця, 29.03.2024, 00:19
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Ґвер » Квітень » Расизм
Расизм
ukrainianДата: Середа, 28.05.2008, 23:38 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 14
Репутація: 1
Статус: Off-line
На грані

Руслана Кучинська

У Львові домашні матчі „Карпат” – це завжди масові прогулянки фанів вулицями міста, гучні вигуки, підозрілі групи чи львівських уболівальників, чи гостей. Так було і 15 березня цього року.
„Не встигла розгледіти кольори шаликів ...взагалі не дивилась у їхній бік, відчувала, що недобрі.” Об 12-й годині тендітна китаянка з хлопцем пішла на Стрийський ринок по овочі. На порожній вулиці, серед білого дня, де лиш час від часу проїжджали авта на беззахисну дівчину та юнака напали і побили футбольні „уболівальники”, котрі були напідпитку. Склалось враження, що вони й не боялись нікого, ніби були певні: їх ніхто не знає, не впізнає, їм не завадять. „Повз проїжджали автомобілі і я вдивлялась в обличчя водіїв з надією, що хоч хтось зупиниться і допоможе, але вони просто їхали... боялись, всі бояться”, – із сумом на обличчі розповідає постраждала дівчина, студентка Львівського національного університету імені І. Франка, котра із об’єктивних причин попросила не називати її імені. Два дні вона нічого не розповідала нікому, потім стан здоров’я вимусив звернутися до лікаря – пошкоджена була барабанна перетинка, фани били по вухах найдужче. Гроші на лікування збирали всім курсом, щоб допомогти потерпілій. Хлопець обійшовся дрібними синцями. Але обоє отримали велику психологічну травму.
На моє запитання, чому вона обрала саме Україну для навчання, китаянка відповіла: „Тут недорого та й візу легко отримати. У Шанхаї багато українців, я знайома із кількома. Завжди знала, що тут добрі люди з хорошим вихованням. За два роки, встигла полюбити людей і природу, чудові краєвиди та архітектуру. Львів щиріший та тепліший, ніж Київ.” У Києві вона жила рік, там дуже багато іноземців, на них часто здійснюють напади. Розповіла, як її подруг (також з Китаю) восени 2007 побили та порізали у метро, після чого півроку лежали у лікарні. Зараз дівчина з „піднебесної” країни здорова і вірить, що такі випадки в нашій державі є радше рідкістю, ніж закономірністю і люди тут доброзичливі.
Однак статистика говорить про інше: 2006 року в Україні було зареєстровано 14 випадків нападу на іноземців, 2007 -17, а з початку 2008 - 29, що перевищує аналогічну статистику за увесь 2007 рік (!). Загалом минулоріч зафіксовано 70 потерпілих від злочинів, скоєних на ґрунті національної ненависті
Напади, спровоковані лише зовнішністю жертви, переважно супроводжуються жорстокістю і часто відбуваються із застосуванням зброї. Світовий досвід показує, що великі міста здебільшого є осередками прояву расизму. Це явище базується на проголошенні вищості певної раси над іншою, відповідно забираючи в „неєвропейців” права називатися людьми.

12 січня цього року в центрі Києва було скоєно напад на чорношкірого захисника БК Київ Маркуса Фейсона. Він є американським легіонером у складі українського баскетбольного клубу.
27 січня знайшли тіло громадянина Конго, 1989 року народження,. Було виявлено більш, ніж десять ножових поранень у ділянці голови, шиї, грудної клітки та спини.
У лютому студентку полтавського вузу, громадянку Іраку, в тяжкому стані доставили до лікарні через побиття, у столиці вбито громадянина Нігерії.
А ще скільки випадків, про які нікому не відомо!
Правоохоронці стверджують, що не всі злочини скоєні на ґрунті расової нетерпимості, втім тенденція до ксенофобських настроїв в Україні зростає. Найчастіше вони ширяться серед скінхедів.
За словами Валіда Арфуша генерального секретаря асоціації „SOS!Расизм”, не можна говорити про те, що расизму немає в Україні, що це тільки поодинокі випадки. Достатньо, щоб одна людина померла через колір шкіри для того, щоб розуміти – расизм є і вже пішов дуже далеко.

 
ukrainianДата: Четвер, 29.05.2008, 00:00 | Повідомлення # 2
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 14
Репутація: 1
Статус: Off-line
Инші

Ірина Зджанська

Вони прагнуть „бути своїми” в уявній, виміряній країні, де „здорові, сильні і мужні” мають право боронити „своїх” жінок від зазіхань „Инших”, де чітко відомо, хто є хто, де знають своє місце „меншини” (навіть якщо цією „меншиною” є людина, яка всього лише не поділяє твоїх світоглядних переконань і не належить до твоєї групи, хоча й говорить тою ж мовою, що й ти), де разом із „своїми” можна навести всюди порядок і лад. Хто вони, скінгеди? Звичайні забіяки чи, може, дуже сильна організація? Дуже хотілося б, що ця не така вже „невинна” субкультура стала об’єктом глибшого зацікавлення українських соціологів та культурологів.
З історії скінгедів
З’явились скіни в Україні відразу після розпаду Союзу, відразу як радикальний елемент взялися за свою справу: лупцювати іноземних студентів, вихідців з країн Сходу та Африки, гіпі...
Тоді як перші скінгеди з’явились у Великобританії у 60-70-х роках XX століття як молодіжна класова культура протесту проти офіційної. Це були звичайні робітники. Щоб виглядати мускулистими – носили підтяжки, сорочки в клітинку, маскувальні куртки без комірів; щоб візуально видовжити ноги – взували високі армійські черевики, підкочували джинси. Але то була лише данина моді. Тоді вони не виступали проти чорношкірих та слухали вестіндійську і ямайську музику. Під впливом нацистської ідеї „вищости” білої людини перетворились у напіввійськовий рух. Дуже швидко фашисти стали зразком для наслідування; вони давали гроші на скін-клуби й усіляко підтримували расистські „пориви” нових „голомозих” друзів.
1985 року у Брюсселі на стадіоні „Ейзель” під час зустрічі команд Англії та Італії 11 тисяч англійських фанів, керованих групою скінгедів, влаштували бійку. Близько 40 осіб загинуло, 500 отримало поранення...
У листопаді 1998 року в Архангельську судили групу наці-скінгедів, які навесні цього ж року здійснили понад десяток збройних нападів на кавказців. Факт існування расистської організації судової довести не вдалося....
Найбільш масовим і потужно організованим є плем’я західноєвропейських „голомозих”. Це субкультури скінгедів Британії, Німеччини та Швеції.

Львівські скіни
Бути скінгедом у Львові – це, звичайно, не зовсім те саме, що бути ним у Лондоні, Стокгольмі, Москві або Варшаві, проте засадничо риси цієї субкультури є всюди однаковими: широке використання військових атрибутів, підкреслена маскілінність, агресивність стосовно етнічно і расово „Инших”, ура-патріотизм. Побачити ж перших скінгедів „місцевого” виробництва можна було на початку 1990-х. Цілком ймовірно, що вони з’явилися у Львові не в останню чергу завдяки контактам з польськими субкультур ними колами, адже угрупування скінгедів завдало клопоту правоохоронцям і соціяльним працівникам сусідньої держави ще в середині 1980-х. Сьогодні побачити це субкультурне плем’я здебільшого можна там, де й неформалів (біля пам’ятника Шевченкові і на площі Ринок), та й за способами зовнішнього декларування своєї приналежності у вбранні і зачісках їх можна було б „класифікувати” як певну неформальську групу або ж, застосовуючи термінологію Бірмінгемської школи, як „a spectacular youth subculture”. Втім, при розмовах із субкультурою молоддю неважко помітити, що скінгеди не сприймаються неформала як „наші” („ми – це ми, а вони – це вони”, „вони нас, неформалів від гопників захищають”). На відміну від східних колег, львівські скінгеди навчаються: хто у школах, хто у вищих навчальних закладах. Мають власні, инколи нестандартні хобі, відвідують масові вечірки та футбольні матчі, обожнюють пиво та слухають музику у стилі „white power”. Отож, байдикувати вони не люблять. Більш привабливою є альтернатива „бути своїм” в уявній виміряній країні, де „здорові, сильні і мужні” мають право боронити „своїх” жінок від зазіхань підступних „Инших”, де чітко відомо, хто є хто, де знають своє місце ”меншини” (навіть, якщо цією „меншиною” є людина, яка всього лише не поділяє твоїх світоглядних переконань і не належить до твоєї групи, хоча й говорить тою ж мовою, що й ти), де разом зі „своїми” можна навести всюди порядок і лад. Скидається на те, що львівські скіни і справді є патріотами – патріотами певним чином „профільтрованого” згідно з настанови своєї субкультури ідеалізованого образу урбаністичного середовища „несовкового” Львова і „несовкової” України. Саме цей – на свій лад український! – патріотизм зближує скінів з однолітками, які групуються навколо праворадикальних організацій української молоді у Львові. Як перші, так і другі захоплюються „сильними” постатями, активно використовують вій військову атрибутику – так само культивують ідеалізований образ „своєї ” України. У мешканців Львова ставлення до скінів неоднозначне. На превеликий жаль, сьогодні мало кого шокують намальовані на будинках і парканах свастики – грізний колись нацистський символ ніхто не поспішає затирати, погляди перехожих ліниво ковзають по ньому, як по звичайній деталі львівського пейзажу.
Було б, напевно, надто категоричним стверджувати, що сучасна українська молодь у процесі пошуку і становлення власного соціокультурного „Я” схильна до витворення особливих „гібридних, „креольських” або мультикультуральних ідентичностей. Ідеться радше про те, що в своєму буденному житті ці молоді люди так чи инакше потрапляють у середовища, локуси, „тусовки”, комунікативні мережі, спілкування в яких передбачає розпізнавання, застосування і до певної міри трансформацію елементів різних символічних полів, втому числі етнічних, мовних та инших соціокультурних кодів. Звичайно, у процесі такого спілкування (переважно в колі однолітків) певні аспекти ідентичності юнака чи дівчини можуть змінитися на тривалий час, але все-таки в багатьох випадках радше формуються ситуативні ідентифікації певними колами, які щезають щойно молода людина припиняє активно шукати контактів з цими колами.

 
ShybzzzДата: П'ятниця, 01.08.2008, 19:49 | Повідомлення # 3
Рядовий
Група: Пользователи
Повідомлень: 1
Репутація: 0
Статус: Off-line
angry angry angry angry angry angry angry angry

Ти, Ірка вже знаєш, шо я про то думаю

 
Форум » Ґвер » Квітень » Расизм
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: