Сумівець – це така особа, яка належить до Спілки Української Молоді, тобто СУМу, не обмежує себе відсиджуванням пар, уроків чи робочих годин, пустими розвагами, а постійно шукає нових знань, цікавих друзів.
Сумівець небайдужий до історії рідного краю та рідного народу. Він пам’ятає та безмежно цінує відчайдушну боротьбу за українську націю козацтва, січових стрільців, воїнів УПА, мільйонів українців, які не підкорились пануючому режиму, а поставили національну ідею вище власного життя.
Сумівець дуже дисциплінований і відповідальний. Кожного тижня він приходить на збори, які в нас називають сходинами і на яких ми маємо можливість спланувати всі свої заходи, обмінятись думками та й врешті побачити один одного.
Сумівець не говорить «привєт», «ей, як дєла», а чемно вітається «Гартуйсь». Він завжди впізнає іншого сумівця, навіть якщо вони зустрілись в іншій країні і без однострою (наша «форма»)
Сумівець любить Бога. Майже кожного тижня він приходить на духовні бесіди. Брати-семінаристи розповідають Слово Боже і терпеливо відповідають на всі запитання, яких у сумівця завжди дуже багато.
Сумівець обожнює семінари. І це не такі семінари, які переживав кожен студент. В середньому раз на два місяці у нас відбуваються ДУЖЕ серйозні семінари. Гутірки (виклади матеріалу) проводять досвідчені сумівці, у декого сумівський стаж сягає близько 15 років. Особливою ознакою семінарів окрім серйозних та змістовних гутірок є вечірні забави, які плавно переходять у нічну «мафію». Спить сумівець мало, зате вражень у нього багато.
Сумівець цілий рік чекає на табір. Табори – це найкраще, що траплялось у житті кожного сумівця. Ночівля в наметі, щоденні збірки, гутірки, купіль, ватра, таборова пошта, «таємний друг», рубання дров і ще багато чого іншого залишають незабутні враження. А яка смачна таборова кухня… А як сумівець любить таборовий іспит…
Ще кожен сумівець любить мандрувати. Невимогливість та витривалість дозволяє ночувати у «комфортних» місцях, зате встигнути побачити нові куточки наших неповторних Карпат.
Також сумівець дуже творча та неординарна особистість. Він любить рідну українську мову та українську пісню (ніяких шансонів, російської попси і «українських зірочок», які співають на російській мові). Сумівець дуже гарно танцює, співає, інколи навіть грає на якомусь музичному інструменті. Ще він пише вірші, малює, витинає…
А ще справжній сумівець – обов’язково спортсмен. Він чемпіон сумболу, теренівок, футболу, бамбінтону… Він полюбляє покататись на велосипеді, а взимку він суперлижник на сумівських лещатарських таборах.
Гордо називати себе сумівцям. Ти відчуваєш відповідальність за тих, хто ще з 1925 року боровся в лавах СУМу за Незалежну Україну.
Не просто бути сумівцем, але справді веселоJ

Якщо ти не дуже зрозумів, хто він – сумівець, але відчуваєш серцем, що любиш Україну, мабуть, тобі пора стати ним!

Якщо ти не дуже зрозумів, хто він – сумівець, але відчуваєш серцем, що любиш Україну, мабуть, тобі пора стати ним!

Духовні бесіди

У Великодній піст особливо важливою є молитва та Слово Боже.
Сумівці як вірні християни завжди пам’ятають Закони Божі та роздумують над ними. Духовні бесіди дають можливість зрозуміти себе, відчути серцем силу своєї віри та любові.
Брат Ігор Яким’юк та інші семінаристи Львівської духовної семінарії Святого Духа щотижня проводять духовні бесіди на цікаві теми – піст, хрещення, шлюб, покликання… Запитань завжди дуже багато і щира розмова та цікава дискусія допомагають знайти істину в Святому Письмі.
У метушливому та матеріалізованому світі ми маємо змогу зупинитись, подумати, відчути, зрозуміти. Так ми знаходимо мир у тиші серед гамору.

Мандрівний музика Володимир Івасюк

Скоро вечір...
Осінній лист пролітає повз мене.
Він більше ніколи не повернеться сюди.
Не повернусь, напевно, і я, бо навіщо?
(«Залишені квіти»)

4 березня 2008 року сумівці вшановували пам’ять Володимира Івасюка, адже саме цього дня в нього було день народження.
Якби він був з нами, йому виповнилось б лише 59 років.
Під звуки гітари лунали славнозвісні «Червона рута», «Я піду в далекі гори», «Водограй», «Я – твоє крило», «Два перстені», «Нестримна течія», «Капелюх», «Балада про мальви», «У долі своя весна»…
Неможливо описати велич і талант Володимира Івасюка. Він є автором більше 100 пісень, 50 інструментальних творів та музики до 2 вистав. «Червону руту» він написав, коли йому було лише 19 років! Скільки він створив за свої 30 років!..
Пройшло вже багато часу, як Володимир Івасюк покинув цей світ. У 2009 році ми відзначатимемо 60-річчя від Дня Його народження та 30-річчя від Дня Його смерті.
Володимир Івасюк – гідний українець, адже ВІН не скорився тоталітарному радянському режиму, а поставив національні ідеали вище власного життя. Здійснити найбажаніше – повернути його до життя – нам не вдасться ніколи. Але ми повинні Його пам’ятати, адже у своїх піснях Він завжди з нами!

Коли поїдеш, любий друже,
Із краю гір, шовкових трав,
Візьми з собою мою пісню —
Я в неї щастя наспівав.