Альтернативне молодіжне видання

літо!!!!

Veronika — Fri, 05 Jun 2009 08:16:02 GMT

Коли літо приходить, гаряча пора...

Ілюстрований журнал, виходить кожного 1-го і 15-го дня в місяці
Львів, 15 липня 1926

Час, коли завмирає місто. Кождий, навіть мало заможний, стягає останній гріш і думає, кудибито виїхати бодай на короткий час, відпочити духом і тілом, забути про щоденні турботи, не бачити порохів вулиць. Не затроювати ними перевтомленого орґанізму, а надівсе жити одним почуттям, що ти можеш якийсь час про ніщо не думати, що відпочиваєш.

Це мабудь найважніше. Цей душевний спокій протягом кількох тижнів, десь у затишній закутині, здалека від міського гамору, мабудь більше скріпляє орґанізм, аніж само повітря, чи інтензивне харчування. Являється він сам, наче невідкличний атрибут соняшних промінів, якщо вони є, вечірніх опарів у горах і пошуму гірських потоків. Являється, втискається насилу в душу, а всякі турботи і щоденна жура тікає кудись на необмежений час, тікає безслідно, наче вже їй ніколи не вертати.
Час, коли всіх огортає якась відраза до почорнілих мурів міста. Кожний радби їх мерщій кинути і як досадно тому, кому важко це вчинити, тому, кому не щастить у фінансових калькуляціях, і який тільки в снах може оглядати Ворохту, Жабє, Зелемянку й Підлюте, або навіть сонне, пшеничне село Поділля.
Одні кажуть, що Українці бідні, другі, що непрактичні. А треті додають, що на те нам припала в участи гарна природа, щоби другі з неї користали, а ми тільки чванилися, що її маємо. Здається, говорять три правди нараз.
Всеж таки, признати мусимо, що культ літнього відпочинку у нас слабо поширений. У нас ще досі покутує мужича льоґіка, що їхати кудись в гори, це тільки панська примха і тому нікуди не любимо їхати, хоч і ми могли би. Хай вже краще пани. І їдуть ці пани. А які вони, вистарчить раз побувати в наших горах і на місці переконатися. Повно їх скрізь. Привозять, що правда, зі собою гроші, але ще більше претенсій, вереску купецьких кварталів, своєрідного використовування природи. І так рік-річно, безупинно, незмінно. Гори стоять, як стояли, дивляться на знайомі їм лиця і нетерпеливо чекають, коли діждуться нових гостей.
Справді нічого нам нарікати на нашу природу. Гарна, приманлива і тому може чужих до неї так тягне.
Тут гордий гребінь карпатських гір, там Крим, Лиман, пляжі Чорного моря, Дніпрові балки. Знаємо про них дуже багато, але здебільшого з читань і оповідань чужих. І ми любимо їх, але не користаємо з них. А коли стріне нас із цего приводу закид, все находимо якусь важливу причину, чи перепону, котру так само може мати чужинець, але він вміє її якось оминути.
І цілком зрозуміле. Літній відпочинок для чужинця на тлі зелені гір чи безмежної синяви моря це далеко не примха, але душевна потреба, якої він не може собі відмовити і для якої він готовий побороти всі труднощі. Літній відпочинок серед культурних народів став одним із засобів фізичного виховання. Вакаційні оселі, табори, гуртові мандрівки в дальші країни, стали там програмовою точкою шкільного виховання, стали справою держави і цілої суспільності. Держава і суспільність дбає навіть про найбідніші верстви населення, щоби ті мали змогу покористуватися літнім відпочинком і на цьому полі вже багато зроблено.
У нас зроблені в цьому напрямі тільки початки. У нас ця справа шойно в зароді і розвивається доволі пиняво.
Але винити тут треба не тільки невідрадні відносини, серед яких ми находимося, але таки самих себе. Без сумніву, ця справа може бути як слід поставлена серед державної нації і тоді вона може успішно розвиватися. Але і без цего може вона представляти кращий вигляд, якщо булоби краще розуміння, як це у нас загально водиться.
Це розуміння суті літнього відпочинку, добачування в ньому не примхи, але невідкличної потреби душі й тіла, спричинить зміну.
Характер наших гір і відпочинкових місцевостей відразу зміниться і ними справді покористуватимуться ті, до яких вони належать.
Бо не вистарчає тільки тішитися на віддаль, що в нашому посіданні скарби природи, рівні або й більші чим в других країнах, але треба вміти з них користати, а користаючи, надавати їм своєрідне пятно. Треба на цю справу дивитися як на кожду иншу ділянку культурних зусиль і підходити до неї з цілою повагою.
На це у нас досі мало звертали уваги, хоч в довоєнних часах, признати треба, були пороблені перші практичні кроки. Справа вернула тепер у давному виді на порядок дня. Годі її відкладати.

І. Городинський

***
Думаю коментар не доречні, висновки робіть самі. Лише хочемо звернути Вашу увагу, шановні читачі, на лексику стиль, побудову речень та окремі цікаві слова, які вживає журналіст. Яка багата, чарівна, солов’їна наша мова!!!

Вічна і світла пам'ять.

Ruslana — Wed, 13 May 2009 19:39:13 GMT

«Із життя раптом ідуть ті, хто так любив жити…»

Ще досі кожен із нас не може повірити у страшну звістку – 8 травня 2009 року нестало відомого телевізійного ведучого і продюсера Ігоря Пелиха.
Його любили всі – такий найочевидніший висновок можна зробити з того, як відреагувала Україна на трагічну подію.
Ігор Пелих був одним із тих людей, котрі завжди випромінювали безмежну любов до життя. Найулюбленіша справа, напевно, – творити усім навколо добро. А ключове слово – Любов.
Ігор Пелих був ідейною людиною. Ще будучи членом Тернопільського осередку СНУМ, брав активну участь в процесах відродження та становлення Незалежної Української держави. А восени 2004 першим розбив намет на Майдані Незалежності.
Таких людей, як він, сьогодні зустрінеш нечасто. Для кожного з нас Ігор Пелих залишиться прикладом людяності, патріотизму й доброзичливості…
Повернути його ми вже не зможемо. Тож єдине, що залишається, – це наша щира молитва…

Вічна і світла пам'ять.

проща

Veronika — Mon, 27 Apr 2009 12:02:25 GMT

Відчути Бога

15-17 травня пройде 16 молодіжна проща до Святоуспенської Унівської Лаври, Прощу організовує ТУСК «Обнова» спільно з Монастирем Монахів студійського уставу.

Проща – це не лише піша хода в молитві до святого місця. Це наше ближче пізнання Бога через можливість молитви та спілкування з однодумцями. Адже в дорозі Нас багато. Поруч з Тобою йдуть сотні людей, молодих людей. Тому пройшовши десятки кілометрів до святого місця – Ти стаєш ближчим до Бога, й знаходиш добрих друзів, відновляєшся духовно і поповнюєш свої фізичні сили, а основне – Ти повертаєшся додому зовсім іншою, кращою людиною!

Проща розпочнеться Божественною Літургією у храмі св. Архистратига Михаїла (вул. Винниченка, 22) 15 травня о 7:00.

Ми пам'ятаємо

Veronika — Thu, 26 Mar 2009 11:56:33 GMT

Провісник духовної свободи

Минуло деcять років… В українців немає більше В’ячеслава Чорновола. Це була незвичайна, неформатна для свого часу особистість.

Чорновіл спершу прийшов як міф. Такої людини тоді, у 70-ті, ще ніхто не бачив. Він був наче й своїм, але ішов з радянськими людьми не в ногу: хотів «самостійної України», порушував питання «прав людини», знався з раніше засудженими за особливо тяжкі державні злочини Горинями, Гелем та іншими.

Очевидно, що саме відчуття власної відповідальності, особиста небайдужість поставили В. Чорновола серед тих, хто став на перепоні новій хвилі неосталінізму, здатний поглинути, звести нанівець слабкі і невизначені демократичні тенденції другої половини 1950-х-початку 1960-х років.

Він був одним із тих, хто свої полум’яні твори писав на коліні в бойлерній, де працював кочегаром, потайки передруковував на машинці, відсилав до Литви, щоб зробити більше примірників для України... Тепер про все це можно вільно говорити. Тоді ж Чорновіл з однодумцями пробивав стіну суспільної байдужості й зневіри. І це йому вдавалося. Вже років зо три після знаменитого відкритого генеральному секретареві (1987 р.) народ почав усвідомлювати себе єдиною нацією, пишатися своїм історичним (поза межами сумного 70-річчя) минулим. У небо злетіли синьо-жовті прапори, натовп під Верховною Радою скандував: «Україні – волю!», -- і за це вже не кидали до «кутузки». Вийшли друком перші книжки Василя Стуса, памяті котрого Чорновіл присвятив перше число відновленого «Українського вісника». Чорноволові слова і думки ставали народними. Він завжди був рвійним, особливо, коли бачив перед собою мету. Спочатку це була просто незалежна Україна, відтак – «незалежна демократична Україна», згодом -- «незалежна «українська Україна». Він не просто жив, марив Україною, вмів запалювати серця, кликав до бою! Таких трибунів більше немає і не буде.

Ольга Кошицька

Пізнавально

Veronika — Thu, 26 Mar 2009 11:52:57 GMT

Феномен українських дисидентів

60-70-ті роки ХХ століття – це особлива сторінка історії України. Окрема епоха, позначена послідовною і сміливою боротьбою за свободу – національну, політичну, й насамперед індивідуальну.

Стус, Чорновіл, Мороз, Параджанов, Костенко, Горині, Гель….. Представники інакомислячих, незгодних із несправедливою й нелюдяною радянською системою. Кожен із них боровся по-своєму, але всі во ім’я єдиного ідеалу – незалежної України, де влада дотримуватиметься основних прав і свобод людини, де можливим стане вільний суспільний та духовний розвиток особистості.

Щоб розповісти якомога більше про таке цікаве й неординарне явище, Львівська міська організація СУМ в Україні 24-26 квітня організовує у селі Заздрість Тернопільської області ідеологічний семінар «Українське дисидентство». Під час заходу проводитимемо гутірки про найвідоміших українських дисидентів, влаштовуватимемо пізнавальні вікторини, заплановано також перегляд документальних фільмів.
Запрошуємо всіх охочих та небайдужих до участі у семінарі.

Антикризовий сміх від Галицької ліги

Ruslana — Wed, 25 Mar 2009 12:49:52 GMT

Галицька ліга КВН відкриває антикризвоий сезон. Допоможе Василь Васильців

З 27-29 березня у Львові проходитиме четвертий фестиваль команд КВН «Галицька ліга запрошує друзів». Понад 40 команд з усієї України братимуть участь у фестивалі, серед яких найкращі команди попередніх сезонів Галицької ліги: «Набла» (Львів), «Вар’яти» (Тернопіль), «ЧистоГон» (збірна Західної України), «Єталон» (Львів) та багато інших. За результатами фестивалю найкращі команди братимуть участь в іграх сезону 2009 року та змагатимуться за чемпіонство у Галицькій лізі КВН. Про це сьогодні, 25 березня, повідомив ведучий Галицької ліги КВН Віталій Нововсад.

За його словами, у сезоні 2009 року всі ігри відбуватимуться у Кінопалаці ім.О.Довженка на Сихові. «Ще однією новинкою цього сезону є смс-голосування глядачів за улюблену команду, що впливатиме на результат гри», – зазначив Віталій Нововсад.
За його інформацією, 45 команд із різних міст України уже зареєструвалось, це команди із Києва, Івано-Франківська, Тернополя, Кременця, Стрия, Гусятина та інші.
«Галицька ліга КВН представляє новий антикризовий сезон. Цікавим є те, що до складу журі запрошені представники шоу-бізнесу, один із них – відомий співак Василь Васильців», – наголосив Віталій Новосад.
Цього сезону у Галицькій лізі братиме участь професійна команда КВН «Колєжанки». «Такого ще не було ніде, адже дівчат підбирали професіонали, їм пишуть сценарії і їх готують до ігор», – зауважив Віталій Нововсад.
«Натомість, команди, які виступають не для глядача, а для себе також десь мають грати, – вважає Віталій Новосад. Тому цього сезону команди, які не пройшли у Галицьку лігу, змагатимуться за Кубок Галицької Ліги КВН», – зазначив він.
Капітан команди КВН «Набла» Тарас Стадницький наголосив, що відбувається експансія україномовного гумору на Схід України. «Три роки тому виступи україномовних команд КВН у Києві були нонсенсом, тепер це модно. Команда «Бомба» (Млинів) та «Єталон» (Львів) мають великий успіх виступів на східній Україні», – зазначив він.
Також Тарас Стадницький вважає, що Галицька ліга КВН через україномовний гумор має великий успіх. «Наприклад, команда із Дніпродзержинська виступатиме українською мовою у Львові. Галицький глядач є дуже вибагливим – рівень команд має бути досить високим, – зазначив капітан команди «Набла». Великим успіхом є й те, що львівська влада і комерційні структури підтримують Галицьку лігу КВН», – додав Тарас Стадницький.
Цього року три команди Галицької ліги виступатимуть у Вищій лізі КВН, це – «Набла» (Львів), «Вар’яти» (Тернопіль), «Торнадо Люкс» (Берегомет).

Руслана Кучинська

З історії нескорених

Veronika — Thu, 12 Mar 2009 16:39:04 GMT

У Білогорщі відкрили пам’ятник Роману Шухевичу

5 березня, у селі Білогорща відкрили пам’ятник Роману Шухевичу. Урочистості відбувалися з нагоди річниці від дня смерті генерал-хорунжого УПА. Сюди приїхало близько півтисячі людей, зокрема ветерани УПА, представники владних верхівок Львівщини, громадські організації тощо.

За словами сина легендарного провідника УПА Юрія Шухевича, не всі українці можуть зараз оцінити здобутки Романа Шухевича. Але я сподіваюся, що прийде час, і ми схилимо голову перед його надбаннями», – зазначив він.
Зв’язкова Ольга Ільків, яка особисто знала Романа Шухевича, вважає, що муки та випробування через, які вона пройшла, – ніщо порівняно з теперішньою ситуацією в державі: «Муки, кров, через які ми пройшли – це було так, як у всіх людей, – боліло і страждали. Але те, що діється зараз: брехня, нечесність – набагато гірше».
Ольга Ільків також згадує, як перебували рік на одній квартирі з генерал-хорунжим УПА: «Квартира була строго конспіративна. Навіть у селі ніхто не знав, хто ми є. Ми виконували свою роботу совісно, щоб дати провідникові спокійно в цей час працювати, дбали про нього. Я його одного разу запитала: «Як ви думаєте, чи довго нам чекати незалежної України?», на що він відповів: «Довго. Думаю, не менш як 30 років, але ми маємо йти до кінця».
Зв’язкова не шкодує ні за чим: «Ми посвятили все життя, майбутнє своїх сімей, все, що мали Україні. Але ми не жаліємо ніколи. Життя пройшло як один великий сон».
Проект пам’ятника належить скульптуру Ярославові Скакуну та архітектору Володимирові Сачку. Будівництво, фінансували з міського бюджету Львова, загалом було виділено 450 тис. грн.

CУМ в боротьбі

olik — Thu, 05 Feb 2009 13:40:10 GMT

СУМівська Армія Тіней

Упродовж тижня, з 31 січня по 7 лютого, у місті Моршин ГО «Спілка Української Молоді в Україні» проводить черговий крайовий зимовий табір дружинників «Армія тіней». «Цього року вся Україна відзначає 100-ліття з дня народження Степана Бандери і 80-ліття з дня створення ОУН. Тому тематика нашого табору присвячена цим подіям», - розповідає друг Святослав Липовецький, голова КУ СУМ в Україні.

Протягом тижня 30 сумівців зі Львова, Тернополя, Івано-Франківська, Калуша, Острога, Києва, Дніпропетровська та АР Крим удосконалюють свої знання з історії національно-визвольних змагань.

За словами голови СУМ в Україні, назва табору «Армія тіней» – походить від однойменного вислову про Організацію Українських Націоналістів, який належить одному з діячів ОУН Володимиру Яніву. Головне, на думку друга Святослава, те, що табір є інтерактивним. «Кожного дня ми вивчаємо етапи розвитку організованого націоналістичного руху від 20 року аж до сучасності. Учасники самостійно опрацьовують різні матеріали, вивчають пісні епохи, з якою знайомляться. Цікаво, що сумівці самі представляють історичні постаті цього періоду, і роблять це у різноманітних формах. Таким чином вивчають ідеологію українського націоналізму», – розповідає він.

До обіду таборовики мають гутріки – своєрідні лекції на історичну та ідеологічну тематику. «Також сумівці їздили в с. Завадів, звідки походить крайовий провідник ОУН Степан Охрімович і, де він похований. Була поїздка в с. Конюхи, звідки родом генерал УПА Олекса Гасин. Там таборовики мали зустріч зі школярами».

Такий табір є суто молодіжною ініціативою. Люди, які тут перебувають, зможуть поширювати національні ідеї. Наприклад, учора, 4 лютого, у Стрию сумівці проводили теренову гру, де було розклеєно 30 листівок з різними націоналістичними гаслами і фотографіями тих людей, які походять зі Стрийщини. Люди самі підходили і цікавилися роботою організації. Тому, ми вважаємо, що такі молодіжні ініціативи є дуже доброю практикою. Ба більше, вони просто необхідні.

Щоб більше дізнатися про таборові будні, завітайте на офіційний сайт, де сумівці оперативно з місця події публікують "Хроніки табору".
http://cym.org/UA/news/Zymovyj_tabir-CYM-09.asp

Бачити, але не чути

Veronika — Thu, 05 Feb 2009 13:12:16 GMT

Пережити частинку їхнього світу…

Донести добру новину – одна із місій Церкви. А ще – долучити кожного до Святих Таїнств, нікого не залишити поза увагою. Особливо людей, котрі мають фізичні вади. Важливо, аби й вони чули Бога… Сьогодні Божественна Літургія стала доступнішою і для людей, котрі мають проблеми зі слухом. Після двох років клопіткої і надзвичайно складної роботи Українська греко-католицька Церква презентувала DVD-диск «Божественна Літургія із сурдоперекладом та Богословський словник у мові жестів» .

Цей проект є спільною ініціативою Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ, Катехитично-педагогічного інституту УКУ, видавництва «Свічадо». Аби найвідповідніше подати значення основних етапів Літургії, були залучені богослови, кращі фахівці із сурдоперекладу. До DVD також увійшов Богословський словник мовою жестів, у котрому зібрані найпоширеніші церковні терміни. Деякі слова, котрі нам видаються зрозумілими, людям із вадами слуху важко зрозуміти. Тому дещо подано глибше. Проект, як зазначають ініціатори, надзвичайно дорогий, але потрібний. У майбутньому планують випустити щось подібне для незрячих. Такі соціальні ініціативи УГКЦ є корисними не лише для людей із вадами, а й для усіх інших, хто хоче більше дізнатися про особливості Божественної Літургії.

2009 рік оголошений Церквою роком Святого апостола Павла. Тож знаковим можна назвати ще один проект мультимедійної студії «Свічадо» – фільм італійського режисера Кастелані «Павло. З Тарсу до світу». Це науково-пізнавальний фільм, котрий дуже цікаво переповідає історію апостола Павла на основі його листів та відомостей, поданих у Діяннях Апостолів. Тож маємо унікальну нагоду зустрітися із учнем Ісуса Христа, відкрити повноту його думок і життя, віднайти духовне багатство і стати спільником його подорожей для поширення Євангелії.

Діти мають що нам сказати. У цьому переконаний кожен, хто хоча б раз побував на конкурсі релігійної пісні «Пісня серця». Цей фестиваль, за словами його організаторів, дає змогу не лише краще пізнати духовний світ дитини, а й допомагає скріпити нашу віру, об’єднати християн у велику родину. Відтепер долучитися до пісні серця може кожен. Мультимедійна студія «Свічадо» випустила компакт-диск із піснями переможців конкурсу. Бонусом платівки є інструментальний супровід та тексти творів, що дає можливість навіть співати разом із учасниками фестивалю.

Інколи люди неправильно чи не повністю розуміють суть основних християнських таїнств. Церква вирішила заповнити цю прогалину. Тепер усі охочі можуть ознайомитися з особливостями таїнств Хрещення, Миропомазання та Євхаристії за допомогою аудіо- та відеоматеріалів, зібраних на DVD «Святі Таїнства християнського втаємничення».

Натхненником цих та ще багатьох інших проектів є сестра Луїза Цюпа. Перебільшити роль у процесі комунікації Церкви і суспільства просто неможливо, адже її внесок величезний. Із Божою допомогою вона робить нелегку, але надзвичайно важливу суспільну роботу – виховання молодого покоління у християнському дусі.

Оля Кошицька

вдячність

Veronika — Fri, 23 Jan 2009 16:40:26 GMT

Життя сповнене вдячности

Як наповнити життя справжньою вдячністю? Озираючись на все пережите, ми легко проводимо межу між щасливими подіями, за які потрібно дякувати, і прикрими, які належить забути. Але, розділивши таким чином своє минуле, ми не зможемо вільно прямувати у майбутнє. Стільки всього маємо забути, що ледве можемо рухатися уперед.

Справжня духовна вдячність охоплює все наше минуле, в якому на зміну прикрим подіям приходять приємні, а за радісними хвилинами настають сумні. Варто пам’ятати всі прожиті хвилини, бо кожна з них є невід’ємною частиною шляху, яким веде нам Господь. Це зовсім не означає, що в минулому все було тільки хорошим, - просто жодна подія, навіть нещаслива, не може відбутися всупереч волі Бога, який любить нас.

Ісусові страждання були спричиненні силами темряви. Проте Він говорити про свої страсті і про смерть як про шлях до слави.

Дуже важко освітити своє минуле світлом вдячности. Так багато подій викликають у нас провину чи сором, стільки всього, на нашу думку, взагалі не повинно було статися. Та щоразу, коли ми наважуємося поглянути на все це «так», як дивиться Господь, наші провини і сором переходять у щастя, оскільки вони дали нам повніше розуміння Божого милосердя, сильніше переконання в існуванні Божого проводу і ще глибше зобов’язання служити Господові.

Коли все наше минуле осяяне вдячністю, можемо йти у світ, звіщати иншим добру новину. Відречення Петра не стало причиною його загибелі, навпаки, отримавши прощення, він знайшов у своєму вчинкові нове джерело віри. Так само наші помилки й невдачі, перемінені вдячністю, можуть зробити нас посланцям надії.

[size=14]