Львівський слід Джакомо Казанови
Тема першої статті цієї рубрики вибрана.... випадково. Не шукайте ніяких аналогій з цього приводу, оскільки цей авантюрист можливо не прославив наше місто так як зробили це тисячі інших достойників Львова. Однак, тим не менше великий венецієць був у нашому місті, і більше цього – написав про нього. І якщо врахувати, що його безсмертна праця „Історія мого життя” ( у 12-ти томах) є найбільш популярними мемуарами в світі, то кожен хто читає їх – читає і про „львівську” сторінку життя ловеласа.
Ще на початку 19 ст. було достеменно невідомо, чи взагалі існувала така постать як Джакомо Казанова. І лише коли були віднайдені його мемуари та опубліковані завдяки одному німецькому виданню, світ дізнався про італійського Дон Жуана. Можна з достовірністю сказати, що якби Казанова не написав своїх спогадів, ніхто б зараз не знав цю людину. Однак писав він їх не від бажання залишитись на сторінках історії, а з причини самотності. Спогади писались в останні роки його життя, коли від неперевершеного коханця - Казанови мало що залишилось. „Читач пробачить мене, дізнавшись, що писання мемуарів було єдиним засобом, мною винайденим, аби не зійти з розуму, не вмерти від горя та образ, що вдосталь завдають мені негідники в замку Вальдштейна у Дуксі” – пише венецієць у своїй „Історії”. Важко повірити, що це говорить людина, за якою пропадали всі знатні панянки Європи.
Та незважаючи на всі закиди щодо фікції самої історичної постаті Казанови більшість дослідників вважають, що Джакомо Казанова все таки існував. Це підтверджують інші історичні джерела. Треба сказати, що досить довгий період часу мемуари Казанови приписували французькому письменнику Cтендалю, що потім спростувалось відповідними історичними документами.
Однак, повернемось до „львівського періоду” в житті ловеласа. Що привело італійця до Львова? І чи справді він був у нашому місті. Про своє перебування у Леополі (як сам Казанова його називає) італієць описує у Х томі своїх спогадів, де розповідає про свою подорож до Росії та Польщі. Зупинившись у Варшаві, Казанова одразу входить у коло спілкування польської шляхти і короля Станіслава Августа. Всіх вражає його ерудиція та вміння знаходити спільну мову.
Не уявляючи життя без жіночих утіх, він сперечається через вродливу італійську актрису із впливовим на той час графом Браніцьким, що в результаті призводить до їхньої дуелі – 5 березня 1766 року. Суперечка мала плачевні наслідки для обох. Казанова був ранений в руку, однак поляк постраждав набагато серйозніше. Переможцем дуелі вийшов Казанова, простреливши Браніцького (куля пройшла на виліт). Однак шляхтич чудом вижив, і більше цього, пробачив Казанові його вчинок. Та коли про дуель дізнався король та інша шляхта, італійцю грозила страта. Спочатку він переховувався в монастирі францисканців поблизу Варшави, а потім за порадою своїх друзів змушений був тікати подалі від столиці. Втеча була тимчасовою, адже рано чи пізно гнів недругів мав спасти. До того ж заручившись певною сумою грошей від своїх польських покровителів він вирішив побувати в Галичині та на Волині, для чого і вирушив у квітні 1766 року до Львова.
Яким же був Львів часів Джакомо Казанови. Відверто кажучи, місто переживало тоді не кращі часи. Переживши нищівну руйнацію після навали шведів 1708р. місто впродовж десятиліть не могло піднятись економічно і культурно. Відомий хроніст Денис Зубрицький так описує Львів 1766-го року: «місто замість охайних бруків, було засипано сміттям і нечистотами, мури навколо міста й кам’яниці розсипалися на порох. Кілька разів на рік на міщан накладали контрибуцію, але цього не вистачало на покриття найнеобхідніших потреб, бо, попри високу розкладку, кількість платників зменшилась, тому до каси надходило небагато». Бачивши розкіш європейських столиць, італієць очевидно не був у захваті від такої картини.
В житті Казанови цей період життя не можна назвати надто вдалим. Йому – 41рік. І його молодість та популярність серед жінок йде на спад. Переломним моментом послужило знайомство у Лондоні з молодою авантюристкою –Шарпійон, в яку італієць закохується. Та хитра жінка залишає його в дурнях, і його залицяння чи не вперше закінчується невдачею. «В цей фатальний день на початку вересня 1763 року я почав вмирати і перестав жити. Мені було 38 років»- напише Казанова згодом. Він задовольняється все менш гучними перемогами: публічні дівчата, служниці, міщанки, селянки, чию невинність можна купити за жменю цехінів, — ось його тодішня доля.
„Я прибув до Львова на шостий день після того, як виїхав з Варшави, адже я на кілька днів зупинявся у принца Заморського - пише Джакомо у своїх мемуарах. - У нього було сорок тисяч дукатів на рік, але разом з тим і епілепсія.
– Я віддав би всі свої статки, – сказав він, – тільки б зцілитися.
Я приголубив молоду дружину Замойського. Вона пишалася своїм чоловіком, а тепер була змушена відмовляти йому, адже приступи хвороби завжди починалися у нього в моменти любовного збудження. Її доля була гіркою – постійно відмовляти чоловікові і навіть тікати, коли він ставав надто наполегливим. Цей великий достойник, який невдовзі після цього помер, тимчасово поселив мене в чудовій кімнаті цілком позбавленій меблів. Таким є польський звичай – брати свої меблі з собою.
У Львові я зупинився у готелі, проте невдовзі переїхав звідти, щоби замешкати зі знаменитою кастеляншою Камінскою, яка була смертельним ворогом Браніцкого, а разом з ним ворогом короля та всієї влади. Колись вона була дуже заможною, але нескінченні змови зруйнували її маєтки. Вона розкішно розважала мене впродовж тижня, проте цей візит не задовольнив до кінця жодну з сторін, оскільки вона володіла лише польською та німецькою мовами”.
Як бачимо, Казанова не описує Львів, його мешканців, культуру чи звичаїв. Зрештою не робить він цього і щодо інших європейських міст. Його цікавить лише спілкування з жінками та гроші, які необхідні йому для існування. Зараз достеменно невідомо де знаходився маєток кастелянші Камінської. Як і невідомо в якому саме готелі зупинявся великий авантюрист. Скоріш за все це був готель, який стояв на місці теперішнього готелю „Жорж”. Чи був між ними інтимний зв'язок Казанова відверто не розповідає. Однак зі змісту можна здогадатись що так. І хоча Камінська намагалась всіляко розважити почесного гостя, він не був задоволений з її товариства. Казанова любив поговорити зі своїми численними коханками на різні теми, а полячка не володіла ні італійською, ні французькою. Мови кохання венеційцю виявилось недостатньо.
Очевидно, що Казанова пробув у Львові не більше двох тижнів. І поїхав у невелике містечко до Юзефа Жевуського, який тримав залогу замку у 500 чоловік. Казанова не пам’ятає назви містечка, однак як показують хроніки, Жевуські володіли великими маєтками на Львівщині. Їм на ці часи належав і Олеський і Підгорецький замок. Тому можливо саме в Олесько або в Підгірці відправився знатний італієць. Пробувши там 3 дні, а потім погостювавши у Христинополі (теперішній Червоноград) у києвського воєводи Потоцького Казанова повертається до Львова. Перебування його було досить безтурботним. Крім розваг з молодими і не дуже панянками, гри в карти, бенкетів та балів у ловеласа не було інакших занять. Однак, можливо ми і помиляємось.
Маловідомо, що крім своїх задатків картяра, коханця та освіченого співрозмовника, Казанова був відмінним шпигуном. Говорять, що він працював таємним агентом багатьох королівських дворів. Це був хороший спосіб заробити гроші, яким користувались всі авантюристи. Тим більше, така людина як Джакомо з легкістю входив у вищий світ будь-якої європейської держави, а отже – використовувати його як агента, чи поштаря «таємничих послань» було надзвичайно вигідно. Казанова згадує у своїх «львівських спогадах», що «приїхав до Юзефа Жевуського, якому привіз лист від князя Любомирського». Так що не виключено, що мандрівка Казанови в Галичину була не випадковою і «не для розваги».
У Христинополі Казанову зацікавила жінка воєводи, яка однак була завжди в оточенні своїх слуг, та тільки те й робила, що молилась і сповідалась. Тому наблизитись до неї Казанова не мав змоги. Пробувши там два тижні і весело провівши час, італієць повертається до Львова.
«Після надзвичайно приємного візиту до графа я повернувся до Львова, де тиждень розважався з милою дівчиною, яка після цього так полонила старосту Снятина графа Потоцького, що він одружився з нею. Ця “чистота” крові є помстою у ваших благородних сім’ях!» - розповідає Джакомо у своїй «Історії».
Хто ж була ця вродлива львів’янка – можна лише здогадуватись. Деякі вважають що це був не хто-інший як відома красуня Софія Глявоне. Спочатку вона вийшла заміж за військового інженера Яна де Вітте (цього самого, що керував залогою Камянець-Подільської фортеці, та креслив проект Домініканського костелу у Львові). А пізніше – стала дружиною графа Потоцького. Саме для неї була побудована уманська «Софіївка» - перлина паркової архітектури. Але, як стверджують інші історичні джерела – Софія Глявоне не могла бути 1766 року у Львові, оскільки в цей час перебувала в Туреччині, і з’явиться у нашому місті лише через 13 років після від’їзду Казанови.
Пояснень цьому може бути декілька. Перше, це те, що великий італієць багато своїх історій вигадав або попросту перебільшив, для того аби надати їм цікавості та вразити уяву слухачів. Інше пояснення цьому – «Історія мого життя» писалась через 30 років після згаданих подій. А тому великий ловелас міг щось поплутати чи призабути. Більше того - бездумне статеве життя не минуло безслідно і старий Казанова, пишучи свою автобіографію страждав сифілісом, який калічив його психіку та свідомість.
Тим не менше, в спогадах неперевершеного коханця знайшлось місце для Львова, і для його чарівних львів’янок. Залишається нерозгаданим лише один факт - чи встиг Казанова «наслідити» у Львові?…Хто зна, можливо в декого з нас тече краплинка венеційського темпераменту, романтичності та авантюрного сприйняття дійсності вічного мисливця жіночих сердець Джакомо Джовані Казанови.