Іванка Голуб'як

Місто вузьких вуличок і вишневих садків, де з будь-якого місця видніються куполи Богоявленського собору на Замковій горі та зубці Луцької вежі.
Острог знаходиться на відрогах Авратинських гір поблизу впадання річки Вілії у Горинь. Його час від часу шарпають неспокійні західні вітри, які несуть запахи ближніх лісів та пил від коліс велетенських фур, що курсують маршрутами Рівне-Хмельницький, його шарпають новини і чутки, за ним спостерігають сотні і тисячі очей, антен та пильне світло Хмельницької атомної станції, котра отам, за широким лугом і за верхівками сосен. Тут, на Рівненщині, на краєчку області є місто слави і доблесті, місто, котре за прогресом сучасної цивілізації, горами паперу та вічним невстиганням не втратило своєї чарівності, присутності середньовічного духу і пам’яті про час свого розквіту, коли Острог був опорним пунктом проти татарських і турецьких полчищ, коли тут було створено перший в Україні вищий навчальний заклад – Острозьку академію, коли було надруковано Острозьку Біблію, на якій тепер клянуться українські президенти у вірності українському народові.
Спершу трохи історії, яка тут витає у повітрі, яку можна відчути, торкнувшись стародавніх мурів чи зазирнувши в очі сивим святим на іконах.
Вперше місто згадується в Іпатіївському літописі під 1100 роком, коли Острог був відданий Давиду Ігоревичу, внуку Ярослава Мудрого. Згодом після історичних перипетій Острог відійшов до складу Литви, а наприкінці XVI-на початку XVII століття він стає столицею першого руського вельможі Василя-Костянтина князя Острозького, воєводи Київського, маршалка землі Волинської, коли значення Острога притемнювало велич самого золотоверхого Києва. Острозькі князі будували храми, монастирі, відкривали бібліотеки, заснували академію та друкарню, брали під свій захист православних та протестантів, перших вісників Реформації.
Багато видатних імен пов’язано з Острогом. Це і гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, Дем’ян та Северин Наливайки, Герасим та Мелетій Смотрицькі, Агатангел Кримський, Іван Огієнко та інші славні сини та доньки українського народу.
Але історію залишимо до того часу, доки самі не приїдемо сюди і доки друзі, випадкові знайомі чи екскурсоводи не розкажуть нам особисто, як насправді воно було чи не було, доки самі не пройдемося тими місцями, якими ходили колись наші попередники. Підемо на Замкову гору, щоб зайти до собору, верх якого ген там високо ясніє золотом, оглянути замок, де колись жили князі, де чернь ходила нишком, Круглу вежу з бійницями, послухати легенди про княжну Гальшку, відчути холодок усередині після таємничих історій про привидів... Зайдемо до костелу, білостінного і стародавнього, а потім підемо на Красну гору, де височіє Луцька вежа із фігурними зубцями, в котрій тепер міститься Музей книги та друкарства, щоб побачити на власні очі стародруки та, звісно, славнозвісну Острозьку Біблію. Звідти уже близько до єврейського кладовища, де був похований відомий коментатор Талмуда Самуіл Маршує, зараз там парк, і йдучи поміж дерев, відкриваються гарні краєвиди на річки Вілію та Горинь. Спускаємось донизу на вулицю Татарську, колишнє Зарванське передмістя, на котрому колись мешкали татари, повертаємо праворуч, бачимо охайні хати із пишними садками, йдемо мимо Татарської вежі, пророслої деревами, йдемо мимо будиночків із старими стінами червоного та жовтого кольорів, на ганках сушиться розвішений одяг, дворики із фільмів Кустуріци.
Трохи далі, за ринком, синагога, понищена війнами, але ще й досі вражає ренесансними арками, її облюбували голуби і любителі постмодерну. Далі можете піти подивитися на могутні контрфорси замку, перейти міст через Вілію і далі йти, йти, якимись провулками вийти до лісу або повернути назад, зробити кілька світлин біля замку, доторкнутися старовинного друкарського верстату на подвір’ї Острозької друкарні, запитати якогось випадкового подорожнього дорогу до академії, і нарешті самому прогулятися подвір’ям та коридорами Національного університету “Острозька академія”. Так, спуститися в підвали капуцинів у Старомонастирському корпусі, помилуватись статуями у парку, намочити руки у фонтанчику, послухати гомін спудеїв чи просто попити кави. Попити кави у місті вузьких вуличок і вишневих садків, де з будь-якого місця видніються куполи Богоявленського собору на Замковій горі та зубці Луцької вежі.