Радість посідає в духовному житті вельми важливе місце. Хай що б ми говорили думали чи говорили про Бога, коли в нашому серці немає радости, то ці думки та слова не принесуть жодних плодів. Ісус розкриває перед нами Божу любов, щоб Його радість стала нашою і в нас сягнула досконаласти. Радість породжує усвідомлення того, що тебе люблять, і то без жодних умов, і ніщо ні недуга, ні невдачі, ні емоційні страждання, ні гніт ні війна, ні навіть смерть – не здатне подолати цю любов.
Радість – це не зовсім те саме, що щастя. Ми можемо відчувати себе нещасливими з багатьох причин, проте це не применшує радости, яку пробуджує в нас усвідомлення любови, що її дарує нам Бог. Правда, ми схильні думати, що коли сумуємо, то не можемо відчувати радості. Проте у житті людини, зосередженої на пізнанні Божої волі, сум і радість можуть існувати зовсім поруч. Це нелегко зрозуміти, та коли пригадуємо собі наші найглибші переживання, які випали на нашу долю, наприклад, присутність при народженні дитини чи смерті друга, то наше найбільше горе і наша найбільша радість часто є частинами одного досвіду. Нерідко на дні нашого горя відкриваємо радість. Пригадуючи найболючіші періоди свого життя, я усвідомлюю, що саме тоді пізнав духовну сутність, значно ширшу за мою власну, і ця сутність дала мені змогу пережити біль із надіє. Зважусь навіть сказати: ”Саме у горі я знайшов свою радість”. Утім у духовному житті нічого не відбувається само по собі. Радість не звалюється зненацька на голову – маємо самі її вибрати і далі робити це з дня у день. Цей вибір ґрунтується на усвідомленні, що ми належимо Богові і в Ньому знайшли свій притулок, а отже ніщо, навіть смерть, не може нас розлучити.
Передруковано з книги Генрі Ноуена „Тут і тепер”. – Львів: Свічадо, 2002.- 19. |